Пам'ять священної минувшини

Минають дні. Ми все частіше поринаємо у вир футуристичного світу, забуваючи, що є ще щось, неоціненне, святе. Це традиції наших прадідів. Вони зароджувалися тоді, коли людина всім своїм єством намагалася знайти відповідь на хвилюючі її запитання, тоді, коли вогонь був священним, тоді, коли грім вважався божим знаменням. Саме тому обряди мають надзвичайний енергетичний потенціал, несучи частину мудрості сивих віків. Вони стали невидимим місточком у взаємодії людини зі світом. Але, нажаль, чи то через необізнаність, чи то через щоденну зайнятість ми все більше віддаляємося від звичних для наших пращурів ритуальних дій.

...Ось і минули зимові свята. Весна переповнює душу. Але чи замислювалися ми над тим, що криється у просторічних бабусиних колядках. Чи помічали ми, як в одну мить книжкові персонажі оживають і починається магічне дійство народження нового року.
 Здається, що уквітчаним зірками небом пролетить Вакула, несучи своїй коханій подарунок від імператриці, що десь там, за далекими лісами прокинеться від довгого сну козак-характерник і створить людям нову казку.
Саме період зимових свят тісно переплітається із календарно-обрядовою творчістю наших предків.
Обряди зимового циклу пов’язувалися не лише з періодом очікування весни як часу сівби, а й із міфами про народження Всесвіту.
 Центральним святом цього періоду є Різдво, святкування якого  відбувалося за сценарієм, що передбачав обрядодії. До наших днів збереглося драматичне дійство „Водіння кози”, що виконується на Щедрий вечір.
Всі дії виконувалися під супровід колядок.
Серед родинно-господарських колядок значну частину становлять колядки-побажання здоров’я, успіху та процвітання родині; врожаю на полі, на городі; удачі у різних видах праці; багатого приплоду худоби. Ці колядки тяжіють до замовлянь:
У  тебе вівси жеброванії,
У  тебе ячмені золотії,
У  тебе коні все турецькії,
У  тебе стрільби все стрілецькії...
Із прийняттям християнства язичницькі колядки дуже повільно засвоюють біблійні елементи, які впродовж довгого часу вкраплювалися у давні тексти. Згодом назви язичницьких персоналій змінилися християнськими. Наприклад, повтор „ Ой Даждьбоже ” видозмінився у „ Ой, дай, Боже „ або „ Дай же, Боже „.
        Християнська церква, борючись проти ідолопоклонства, намагалася викорінити язичницькі свята календарної обрядовості. На противагу язичницьким святам у ті самі дні стали святкуватися християнські урочистості. Зимовий цикл став величанням народженням Ісуса Христа. Тому з часом колядки поповнилися мотивами про Христа, Діву Марію, Петра та Павла. Колядка „ Добрий вечір тобі, пане господарю „- яскравий приклад поєднання дохристиянської образності ( образи хліба, зерна, святкового столу, мотив господарювання та господаря ) з окремими християнськими вкрапленнями. Наприклад:
                Добрий вечір тобі, пане господарю.
                Радуйся, ой радуйся, земле,
                Син божий народився!
        Як зазначив І. Франко, там, „ де колядка наша черпала зміст прямо з оповідання євангельського, а форму з пісні народної і де надто правдиво релігійний настрій і глибоке чуття автора здужало перетопити ті далекі від себе елементи, ми одержали пісні справді взірцеві, твори високої поетичної самостійності, яких не постидалась би жодна література світу... „.
        Поширеним жанром календарно-обрядової лірики є щедрівки. На відміну від колядок, які первісно супроводжували магічне язичницьке дійство, пов’язане із народженням Всесвіту та божества сонця Коляди, щедрівки є піснями іншого свята – Нового року, пов’язаного із величанням місяця. Свято, метою якого було вблагати духів неба та землі сприяти в господарстві, отримало назву Щедрого вечора. Пісні, які виконують в цей час, називають щедрівками. Обов’язковими персонажами ритуального дійства, під час якого виконували щедрівки, були Маланка  ( дочка богині Лади ) і Василь (місяць ).
        Сьогодні колядки, щедрівки, посівальні пісні втратили своє магічне підґрунтя, позбулися ореолу святості, таємничості, часто набувають гумористичних ноток. Такі веселі пісні зазвичай виконують діти:
                Я маленький сівачок.
                Дайте гроші в кулачок.
                Не давайте копійки,
                Бо діряві кишеньки,
                А давайте паперові, -
                Будьте ґазди гонорові.
        Але ми, не зважаючи на те, яке століття за вікном, не повинні відокремлюватися від традицій наших бабусь. Ми завжди маємо знаходити час для того, аби зазирнути у книгу мудрості, поринаючи у вир казкових дійств і персонажів. Тоді життя наповниться щирістю, добром  і любов’ю.