Діалог

---

Атор Сосюра Дарія 12 ППР

Чи, може я зробила що не так?
Чи, може, не любила, не прощала,
Що сизим інеєм ти мій услала шлях
І сивий сум душі моїй послала?
 
І день не день: короткий. Лиш туман
Огорне лип гнучких грайливі віти.
А, може, літа не було? То лиш обман.
Й мені колись на світі цім сивіти.
 
Мені іти за вигін, за межу.
 Туди, де світ кінчається натомість.
Торкаючись руками споришу,
Закрити вуха, щоб не чути совість.

 
 Чи, може, я зробила що не так?
Чи ти не віриш, Осене, у мене?
Пожухло листя  і відцвівся мак,
Але ж он сосни прибрані, зелені.
 
Чи, може, не завершені пісні,
Які колись нашіптувало поле?
Хоч клітки з золота просторі та тісні
Для серця. Що ж ти робиш, доле?
 
Ти відпусти чи, може, залиши.
Стань ворогом для мене або другом.
Я не писатиму тепер тобі вірші,
Які вітрами рознесуться лугом.
 
Ти заколишеш сонце на вустах,
Мені цим самим відіславши знак.
Скажи лишень у прозі чи віршах:
„Ну що тепер зробила я не так?”